by Спокуса підстерігає на кожному кроці, а мораль виручає далеко не завжди.
Співробітник забирає з роботи пачку паперу. Лікар переконує пацієнта, що йому потрібна дорога процедура, тому що нещодавно купив апарат для її проведення. Юрист перебільшує час, який витратив на вирішення завдання з погодинною оплатою. Гравець у гольф злегка підштовхує м’яч ключкою в більш вигідну позицію.
Такі приклади нечесної поведінки повсюдно трапляються у звичайному житті, і здійснюють ці вчинки не злодії або закоренілі брехуни, а звичайнісінькі люди. Такі самі, як ми з вами.
Професор психології та поведінкової економіки Ден Аріелі у своїй книзі “Вся правда про неправду. Чому і як ми обманюємо” розібрав причини, через які це відбувається.
Нижче ми наведемо шість важливих чинників, здатних змусити будь-яку людину вчинити не зовсім чесно або зовсім нечесно.
1. Можливість виправдатися перед собою
Здавалося б, єдині причини обману – це отримання вигоди і можливість уникнути будь-яких санкцій. Інакше кажучи, від шахрайства у звичайному житті нас утримує тільки страх покарання.
Якщо ж людина впевнена, що обман не розкриється і поганих наслідків не виникне, вона обов’язково брехатиме. І що значнішою буде вигода, то більше брехні.
Це звучить логічно, але в житті відбувається по-іншому. Щоб перевірити, що змушує людей обманювати, Аріелі провів серію експериментів. Він набрав групу студентів і роздав їм аркуші з матрицями, у кожній з яких потрібно було знайти пару чисел, які в сумі становлять 10.
На виконання давалося п’ять хвилин, і за кожне правильно вирішене завдання учасник отримував 50 центів.
Для початку вчені з’ясували, що за відведений час звичайна людина може подужати в середньому тільки близько чотирьох матриць. Потім вони почали змінювати умови експерименту, щоб з’ясувати, що змусить студентів шахраювати в спробі збільшити свою винагороду.
Вчені перевірили, як зміниться поведінка людей, якщо зникне страх бути спійманим. Після виконання тесту експериментатор просив учасників знищити бланк у шредері, не показуючи йому, і просто сказати, скільки завдань вирішив студент.
Середня кількість тут же підскочила до шести!
Очевидно, студенти трохи перебільшували свої результати, щоб отримати більше грошей.
Тоді Аріелі вирішив перевірити, чи пов’язано це тільки з вигодою, і збільшив розмір винагороди. Він призначив різним групам студентів більші або менші суми – від 25 центів до 10 доларів за одну матрицю.
Здавалося б, у групі з найвищою винагородою рівень брехні мав злетіти до небес, тим паче, що результатів ніхто не перевіряв. Але цього не сталося.
Незалежно від обіцяної суми студенти додавали до своїх результатів все ті ж дві зайві матриці. Ба більше, рівень шахрайства в найбільш високооплачуваній групі був навіть нижчим, ніж в інших.
Аріелі зробив висновок, що зовсім не розмір винагороди підштовхує людей до обману. Професор припустив, що насамперед людині важливо зберегти відчуття власної “цілісності” – виправдати свої дії перед собою і продовжувати вважати себе чесною і хорошою.
А зробити це, отримавши по 10 доларів за те, чого ти в реальності не виконав, набагато складніше, ніж за винагороди лише в 25 або 50 центів.
Простіше кажучи, людям важливо почуватися хорошими. Якщо брехня не порушує цього відчуття, людина буде обманювати. Якщо думка про себе під загрозою – утримається від брехні.
2. Можливість відгородитися від обману
Брехати набагато простіше, якщо існує певна дистанція між людиною і протиправною дією.
Наприклад, люди з легкістю можуть забрати з роботи пачку паперу вартістю 500 рублів, але нізащо не вкрадуть таку купюру, що лежить на чужому столі або в якомусь іншому місці.
Взяти гроші – це злодійство. А папір… ну що ж, це просто папір, у компанії його дуже багато.
Значення дистанції підтвердили і в тому ж матричному експерименті. Коли за кожну матрицю учасники стали отримувати не долари і центи, а жетони, які потім можна було обміняти на гроші, рівень брехні піднявся вдвічі.
Усього лише один додатковий крок дозволив людям з легкістю обманювати експериментаторів.
Ще один наочний приклад – шахрайство під час гри в гольф. У низці експериментів Аріелі з’ясував, що мало хто готовий узяти м’яч у руку і перенести його на нову, вигіднішу позицію.
А ось нишком штовхнути його черевиком здатні набагато більше гравців. Якщо ж до справи причетна ключка – предмет, який взагалі не належить до тіла (хоч і управляється ним), то відсоток шахраїв-гольфістів просто злітає.
Дистанція дає змогу людині відгородитися від акту брехні й почуватися, в принципі, чесною.
Бюрократія, онлайн-банкінг, використання інтернету – все це збільшує шанси брехати і красти, але при цьому вважати себе хорошим і правильним.
3. Втома
Сучасна людина щодня стикається з безліччю завдань і проблем, а когнітивне навантаження не найкращим чином позначається на наших моральних якостях і здатності ухвалювати раціональні та правильні рішення. І це стосується будь-яких дій, починаючи від вибору їжі і закінчуючи моральними дилемами.
Наприклад, в одному експерименті вчені вирішили перевірити, як розумове навантаження позначиться на здатності людей робити правильний вибір.
Учасників розділили на дві групи. Одних попросили запам’ятати двозначне число, інших – семизначне. Для отримання плати випробовувані повинні були перейти в іншу кімнату і назвати експериментатору правильні цифри.
По дорозі їм траплявся візок із шоколадним тортом і фруктами. Супровідник говорив, що людина може вибрати собі ласощі за смаком, а після того, як назве в сусідній кімнаті правильні цифри, – отримати їх.
Більшість людей, які запам’ятовували семизначне число, віддавали перевагу тортику, а ті, хто тримав у пам’яті тільки дві цифри, – фруктам.
Когнітивна втома змушує нас піддаватися імпульсивним поривам. І брехня не виняток.
Аріелі перевірив це під час уже знайомого нам матричного тесту. Після складного когнітивного завдання люди заявляли про більшу кількість вирішених матриць. Іншими словами, вони не мали достатньо сили волі, щоб протистояти спокусі.
Отже, якщо дилема “брехати чи не брехати” постане перед людиною наприкінці важкого дня, вона з більшою ймовірністю піддасться спокусі.
4. Дотримання соціальних норм
Оскільки люди дуже соціальний вид, суспільні норми сильно впливають на те, буде людина обманювати і шахраювати чи ні.
В одному з матричних експериментів Аріелі в групу учасників, які справді розв’язують задачі, додали “підсадного”. Це був студент, який абсолютно нахабно набрехав, що впорався з усіма 20 матрицями, а потім забрав усі належні за це гроші і безкарно пішов із кабінету.
Після цього інші студенти, які не здолали в силу людських можливостей більше 7 матриць, приписали собі аж по 15! У середньому на 8 більше, ніж ті, хто вирішував чесно.
Звісно, могло виявитися й так, що явний брехун просто продемонстрував студентам безкарність такого вчинку, а зовсім не став прикладом соціальної норми.
Щоб перевірити це, Аріелі влаштував ще один експеримент. Тепер перед початком тесту підставний учасник просто привселюдно запитав експериментатора: “Я, виходить, можу набрехати, що вирішив більше матриць, ніж насправді, і забрати всі гроші?” На що отримав відповідь: “Ви можете робити все, що вважаєте за потрібне”.
Цей діалог доводив іншим, що жодних санкцій за обман не буде, а отже, можна сміливо брехати відчайдушно. Однак у результаті учасники приписали собі тільки по три зайвих матриці, а зовсім не по 8, як у випадку з нахабним брехуном.
Таким чином, приклад інших людей сильно впливає на те, буде людина в підсумку обманювати чи ні. Усвідомлено чи ні, але думка “Усі так роблять – це нормально” може схилити до брехні навіть чесних від природи людей.
5. Креативність
В одному дослідженні вчені зібрали 12 осіб, які брехали на постійній основі, і перевірили, чи є у них якісь особливості мозку.
Виявилося, що у брехунів було менше сірої речовини (тіл нервових клітин) у префронтальній корі – ділянці, яка серед інших функцій відповідає за моральні судження. Водночас у них було значно більше білої речовини – покритих мієліном “хвостів” нейронів, які забезпечують зв’язок між клітинами мозку.
Вчені припустили, що брехуни здатні вибудувати більше зв’язків між різними спогадами та ідеями, а отже, їм легше інтерпретувати події у вигідному світлі та раціоналізувати нечесні дії.
Щоб перевірити цю теорію, Аріелі провів новий експеримент. Для початку він оцінив творчі здібності учасників за кількома критеріями, а потім попросив випробовуваних виконати завдання на комп’ютері.
На екрані з’являвся квадрат, розділений на два трикутники діагональною лінією. Усередині цієї фігури у випадковому порядку загорялися 20 точок. Потім вони зникали, а на дисплеї з’являлися дві кнопки для відповіді: “Більше праворуч” і “Більше ліворуч”.
Учасники повинні були вказати, з якого боку бачили більше точок. Іноді це було очевидно: елементи групувалися в одній частині екрана. Але іноді точки розподілялися досить рівномірно, тож непросто було визначити, який варіант правильний.
При цьому учасникам сказали, що за кожну відповідь “Більше праворуч” вони отримуватимуть по 5 центів, а за “Більше ліворуч” тільки 0,5 цента. І неважливо, наскільки правильним виявиться рішення, – гроші дадуть у будь-якому разі.
За результатами завдання з’ясувалося, що люди з найвищими балами з креативності шахраювали частіше, особливо в умовах невизначеності – коли не можна було сказати впевнено, скільки точок праворуч і ліворуч.
Звісно, це не означає, що всі творчі люди обов’язково нечесні. Але коли креативність стикається з невизначеністю – можливістю широко трактувати події, набагато простіше виправдати свою непорядну поведінку.
6. Відсутність спостереження
Зовсім не дивно, що спостереження змушує людей утримуватися від брехні. Цікаво те, що для створення такого враження не обов’язкова жива людина або відеокамера – достатньо і простого відчуття.
В одному експерименті на кухні факультету психології Університету Ньюкасла повісили оголошення. У ньому вказали, що викладачі та співробітники можуть за помірну плату налити собі чай, каву і молоко. Гроші пропонувалося покласти в скриньку, що стоїть поруч із чайником.
Оголошення було доповнено картинками, і періодично вони змінювалися. Половину терміну там красувалися квіти, решту часу – зображення очей, що дивляться прямо на відвідувача.
У періоди, коли на оголошенні були очі, в коробці знаходили втричі більше грошей. Навіть простого відчуття виявилося достатньо, щоб змусити людей чинити чесно.
У своїх експериментах Аріелі з’ясував, що нагляд з боку інших людей знижує рівень брехні до нуля.
Коли студенти працювали з матрицями в парі, де один спостерігав за іншим у процесі роботи, обману не було взагалі. Незважаючи на те, що бланки так само знищували, як і в попередніх версіях експериментів, і люди могли перебільшити свої результати й отримати більше грошей, вони були максимально чесними.
На жаль, це працює тільки з незнайомцями. Коли експериментатори дали студентам познайомитися перед тестом, учасники знову почали шахраювати. Новоспечені “друзі” сміливо додали собі по одній зайвій матриці, не домовляючись при цьому.
Ба більше, коли від результатів тесту залежала винагорода обох учасників, люди починали брехати з подвоєною силою. Аріелі назвав це “альтруїстичним шахрайством” – обманювати і почуватися хорошим простіше, якщо від цього виграє не тільки сам брехун, а й хтось іще.
Таким чином, інші люди можуть як допомогти нам залишатися чесними, так і підштовхнути до непорядних дій.
